Зцілення пятирічного хлопчика

1968 року, 13 вересня, сталося одне з істинно пам’ятних, явних і видимих зцілень на “Марусі”. Ця історія облетіла вісткою усю країну. П’ятирічний син Іван, сьомий у сім’ї Єсипів із с. Середкевичів, несподівано перестав володіти лівою ногою. Вона абсолютно не розгиналася. Сім’я жила бідно, тому відвезти сина до лікарні просто не було можливості. Чотири місяці, з травня до вересня, Іван призвичаївся і стрибав на одній нозі.

13 вересня мати взяла п’ятирічного Івана на плечі, а меншого трьохрічного за руку і з останньою надією понесла “до Кубачихи”. Усю дорогу жінка не переставала схлипувати. А дитина, обійнявши її за плечі, лагідно гладила по голові. Від того материн плач ще більше перетворювався у голосні здригання.

У рік чергових атеїстичних заборон людей біля джерела було небагато. Спочатку молилися біля каплиці. Іванко, підстрибуючи на одній нозі, ставив свічки на високому, як для дитини, підсвічнику. Після молитви перед каплицею – молитви такої, якій нема відмови, зійшли вниз до джерела. Спочатку мати помила меншого сина, потім Івана. І вже хотіла садити його на край кринички, щоб брати на плечі – а він не сідає! Вискочив з води і побіг.

– Я себе не пам’ятала. Не пам’ятаю і сьогодні, як я прийшла додому, – говорить мати. Більше пригадує сам Іван Єсип:

– Люди тоді усі кругом замовкли, ніби оніміли … А коли я прибіг до хати, наскочив на батькові плечі ззаду і закрив йому очі. Він перераховував імена своїх дітей але мого не називав. Коли я сказав, що це Іван, він здивувався, мовляв, а де ж мама? “Десь там іде:’ – відповів я. ”А ти як прийшов?” – запитав тато і, напів-обернувшись, глянув на мене і … знепритомнів.

А у 1990 році на празник Положення Пояса Богородиці Іван з дружиною був присутній на святковій Літургії у Заглині, бо з того часу намагається не пропустити жодного празника на “Марусі,  каже: “Я там маю бути … ” Часто в цей день до каплиці люди дарують ікони, серед них і написані народними художниками.

Так невипадково вийшло, що подружжя Єсипів стояло близько до священиків, коли якісь люди подали пастирям образ. Сказали, що він написаний на честь зцілення хлопчика-каліки зі Середкевич, свідком якого колись був народний маляр. Іван не витримав, розплакався і відійшов, за ним побігла дружина. Тому довгі роки він навіть не бачив того образа, бо у каплиці завжди багато людей і неможливо доступити близько до іконостасу. Цю картину можна побачити у каплиці, вона стала центральним образом над престолом. На картині з долонь Пречистої, з-під Її ніг потоком чистої водяної стихії витікає доброта і щедрість – свята вода, для якої немає невиліковної хвороби. Тече річкою Марусею по Розточанських землях. Перед Богоматір’ю на колінах стоїть хлопчик.
А зверху ангели тримають у руках каплицю Богородиці. І усе це на фоні лісів Заглини. Помітно, що картина-образ створена простим народним стилем, але вона цінна саме своєю передісторією, символічністю.

Ще одна пам’ятка про даровану Богородицею ласку родині Єсипів є в Середкевичах, на горбочку, де стоїть їхня хата. На початку ХХІ століття батьки Івана поставили на подвір’ї фігуру Богородиці. За всіляку поміч, що дарувала Вона роками цій сім’ї.

Та є в цій історії ще один важливий момент. У Єсипів з покоління в покоління завжди був звичай молитися усією сім’єю. “Тільки той, хто спробував, знає різницю між молитвою особистою і молитвою колективною, дружною, сімейною – хором. Це особливе відчуття:” – говорить Іван. А ще мати Івана завжди замість колискових співала дітям релігійні молитви, а їм так це подобалось,  що діти хором підспівували. Такі вечірні співи стали традицією для Єсипів. Та найчастіше вони співали: “Пресвятая Богородице, спаси нас … ”

За матеріалами книги Лесі Межви

“Хочу молитися тут”