Радянський перiод


Радянський
перiод.

Або як “Бог з небес каплицi посилав”

3а лicом ледь зiйшло осіннє сонце, туман повнiстю накрив Святе джерело. На порозi каплицi тихо сидiла старенька жiнка на ім’ я Ева Лазар. Куталась у хустину та невтомно молилася. Сьогоднi вона тут ночувала, та i не тiльки вона. А коли роз’їхались одно-
сельчани, Ева залишилась сторожувати зроблене.

У туман врiзався автомобiль, i загадкову лiсову iдилiю порушили атеїcтичнi лайки. “3вiдки вона взялася?! Каплиця!” – скажено кричали нестертвські (3 1951-го по 1991 рік м. Жовкву було перейменовано на Нестерів. – прим.) дрiбнi чиновники до Еви.  Старенька жiнка знала, що цi люди нiчого їй зробити не зможуть: ані з роботи не виженуть, ані на допит не викличуть. Тому спокiйно вiдповiла: “3 неба Бог послав”. І це лише один епiзод зi скандальної історії Святого джерела.

Цю святиню Галичини християни берегли столiттями. Традицiю походiв сюди ніхто i нiщо не порушувало, не зважали навіть на погоднi умови i відсутністъ добрих лiсових дорiг. Турбувалися парафiяни з прилеглих сiл про благоустрiй джерела. Прикрашали каплицю вишиттям, джерело iконами. Та чорна лапа радянського агеїзму дiсталася i сюди, вглиб лicу. Почалися постiйнi руйнації джерела i атрибутiв бiля нього. Здавалося б, кому вона заважає там, у лiсi? Та нікому. Проте мiсцевi нестерівські райкомiвцi хотiли вислужитися перед вищим керівництвом, подати якiсь результати своєї партійної пропагандистської роботи; а дехто з мiсцевих, у свою чергу, – перед ними.

Каплицю, хрест, навіс над джерелом руйнували раз-за-разом, особливо перед празником 13 вересня. Найбiльше не давала їм спокою каплиця. У день перед святом її руйнували, а мiсцевi люди за нiч будували нову дерев’яну. Таких випадкiв було багато. У пам’яті людей налічується вiд трьох до п’яти вiдбудованих дерев’яних каплиць.

Одна пам’ ятна каплиця, зокрема, була збудована в Потеличi на подвір’ї Залуцьких, де вирiс священик Іван Залуцький. Вона несла на собi особливий вiдбиток людської вiри i вiдданостi Богу. Була символічною. Адже чоловік взявся до цiєї справи після того, як
його вiciмнадцятирiчний хворий син, постiйно вiдвiдуючи Святе джерело повipив у життя та дав обiтницю присвятити його служінню Богу – стати священником.

12 вересня того далекого 1976 року каплицю частинами привезли до лiсу в Заглинi i за пiвтора кiлометра вiд джерела збирали вночі, щоб ніхто не бачив. А наступного дня на сам празник Положення Пояса Пресвятої Богородицi стояла нова каплиця, прикрашена рушниками та iконами. Згодом в село приїхали незнайомцi i довго випитували, хто поставив її.

Iнша капличка у 1988 роцi була зведена на подвір’гї Марії та Івана Бiлець з села Середкевичi. Наближалося свято Положення Пояса Пресвятої  Богородицi, до джерела навiдались непрошені гості. 12 вересня там постiйно чергувала як не мiлiцiя, то райкомiвцi, щоб люди не смiли готуватися до свята, щоб, бува, не поставили чер-
гової каплички. Таке чергування сторожових псiв партії тривало i того 12 вересия з 8 години ранку до 22 вечора. Але тодi їм все видалсся спокiйним, вiдбувши чергування, відповідальні особи доповiли в Нестерів (Жовкву), що нiчого пiдозрілого мicцевi жителi поки не зробили. А наступнога дня зранку чергування мало продовжитись. І яким же “сюрпризом” було для партійців, коли на ранок на пагорбi над джерелом стояла капличка. І хтозна, якi події довелося би пережити ще у своєму життi Евi Лазар тодi, якби люди знову не починали сходитись. Радicть розпирала груди – вiд того, що робота вдалася, i що празник таки вiдбудеться по-людськи. Селяни лише пiдморгували однi одним, пригадуючи нiчнi подiї.ist_dzherela3

А вiдбувалося все дуже таємниче . Зроблену каплицю частинами ввечерi привезли пiд лiс і вивантажили за горбом коло джерела. “Наступ” планувався, так би мовити, з тилу. Люди тихенько вбивали дерев’ янi дошки докупи. Цвяхи били через шапки – щоб не було чути. Зiбрану капли цю чоловiки несли на руках, а жiнки зi свiчками iшли попереду I пiдсвiчували. Вiдчуття очевидцiв цiєї процесії були неймовірними. Зранку людськiй радості не було меж.

Наступна капличка була виготовлена в Заглині Попудником Іваном та Вовком Михайлом. Її теж везли возами вночi до джерела, ставили пiд осіннім дощем. А разом з Іваном Мавдриком Василем Головеньком на подвір’ї Попудника  згодом витоговили і дерев’ яний хрест, що поставили бiля каплицi.

Головко Марiя з с. Монастирок разом з iншими жiнками 30 років пiклувалися про них. Така доля їй випала з рiзних причин. Була дуже побожною, син Юрiй став священиком. А виїжджаючи у Чернiвецьку область, просив маму пильнувати каплицю. Селяни повiдомляли її про черговi крадiжки, чоловiк конем привозив викраденi хрести та збирав розкиданi iкони. Як цiнну релiквiю зберігає вона уламки i недопалки знайдених руйнованих образiв з каплицi.

Переслiдування в селах, пов’язані з “Марусею”, повторювалися перiодично в ycix прилеглих парафiях. У найближчих церквах ведеться звичай на свята i празники святити воду не просто з колодязя, а привозити спецiально вiд “Mapyci”. Колись для цього їxали возом i часто використовували бiдони, якими збирали в селi молоко на здачу в молочнi комбiнати.

Терпiв i тодiшнiй священик Монастирськог церкви Успіння отець Іван Iваничко, що протягом 1970-1978 років служив тут. Мав звичай iнколи у вiльнi вечори ходити у лic до джерела з сім’єю. Гуляли лicом, заодно напилися води, отець вiдправляв i маленький
молебень до Божої Матері.

Так було i 1972 року. Дружина з дитячим возиком схилилась в задумi над джерелом, вдивляючись у грайливу воду. О. Іван спокiйно читав молитви. Навіть дитя притихло. І хто би міг подумати, що у цей лiтнiй вечiр хтось за ними стежив. Мало того, наступного дня про такий “ганебний” вчинок отця вже знали у Львiвському обласному управлiннi у справах релiгiї. Священика негайно викликали до Львова. За те, що правив службу “пiд вiдкритим небом у невизначеному мicцi”, о. І. Iваничко дicтав суворе попередження в yсній та письмовiй формах. Хтозна, може якраз цей факт, як свiдчення дійсної шани до джерела мicцевих жителiв, i спонукав райкомiвцi того ж року в черговий раз зруйнувати каплицю. Та не надовго, о. Іван добре пам’ятае, що наступного дня там стояла нова. Отак
жили, постійно, невтомно, з терпiнням виборюючи цей куточок.

Пicля о. Івана Iваничка настоятилем церкви став о. Ярослав  Кунинець. І його “навчали”, як він має виголошувати проповiдь так, щоб люди не ходили молитися до каплицi. З цієї причини його викликали у районний центр перiодично два рази в рік. Неодноразово в сiльськiй радi Замку з приводу джерела i його подальшої долі примусово збиралися сiльськi i районнi керiвники, лicники Рава-Руського держлicгоспу, парох Монастирської церкви. Терпiли і сусiднi католицькi священики, доноси про їхню прихильнicть до джерела летiли невiдомо вiд кого i невiдомо з яких міркувань,
Тодiшнiй директор лicгоспу Петро Жигалов був атеїстом, чого не приховував. Проте намагався не перешкоджати християнськiй вірі та був дуже толерантний до побожностi iнших людей. Тому йшов подвiйним шляхом. З одного боку, забороняв ставити бiля
джерела якicь культовi знаки – хрести, iкони, з iншого – сам турбувався про джерело: розчищав, викладав камiнням та дошками. Пригадуютъ люди його слова: “Я не буду бульдозером руйнувати джерело, а по-своєму облагороджу його”. Так i було. Через наполегливi вказiвки зверху руками вiйськових розiбрав i вивiз культовi споруди звiдти, а натомість площу біля джерела виклав дерев’ яною пiдлогою.

Найбiльшi руйнацiї на джерелi вiдбувалися, коли першим секретарем Несгерівського райкому партії був Казимир Більський. Скандали з джерелом вже настiльки всім набридли, що він сам звернувся до лiciвникiв з iнiцiативою вiддати частину тих лicових
угідь, де розмiщене джерело i каплиця, до Яворiвського району. Можна собi уявити, наскiльки це стало серйозною проблемою, якщо заради кiлькох арів землi були згiднi вiддати близько 5-6 гектарів лicу (вiдстань мiж Джерелом Марї i межею з Яворiвщиною до п’яти кiлометрiв). Петро Жигалов разом з iншими лiсниками
їздив з такою мiciєю до Яворівської адмiнicтрацiї. Проте заступник голов и Яворiвського райвиконкому Андрiй Баранович вiдмовив. Навіть дарованi землi з такою “гарячою точкою”, видно, нікому не були потрiбнi. Джерело так i залишилося нестерiвським (жовкiвським).

А черговi вказiвки знищити каплицю не переставали надходити. У Рава-Руському лicгоспi було тодi бiльше семи десяткiв комуністів. Проте кому з них доручити таку справу, хто захоче докласти туди своїх рук? Обдумавши ситуацiю, Петро Жигалов
звернувся до вiйськовикiв Рава-Руського 310-го механiзованого полку ордена  Б. Хмельницького. За певну суму грошей до лicу було вiдправлено солдатiв з вiйськовою технiкою. Наступного дня зателефонували з полку i вiдзвiтували, що каплицю вивезено.

Неодноразово iкони вiд джерела знаходили десь у ярах або на смiтнику бiля цвинтаря у Раві- Руській. Так само, як змiнювалися каплицi, вiдновлювалися i зруйно-
вані хрести, що стоять по обидва боки вiд каплицi. Сумно завершилася доля хреста, на мicцi якого зараз стоїть дерев’ яний (бiльший- справа вiд каплицi, якщо стояти
до нього обличчям).

Вперше металевий хрест тут був поставлений на мурованому фундаментi у 1914 роцi, що пiдтверджується фотофактом. У часи вандалiзму його знаходили то на
рава-руському смiтнику, то десь у яру. Останнього разу його вiднайшлиі,щоб зберегти від чергових знущань,вже не повертали на місце. А закопали десь неподалік у лісі.на початку третього тисячоліття його почали шукати. Та, нажаль, люди, які можуть точно вказати місце схову померли. І хоч меценати оголосили про винагороду тому хто знайде хрест, поки що він так і залишається десь у лісових масивах.

З 1990-го року, центральним образом над престолом каплицi стала картина, намальована народним художником на честь вражаючого зцілення, що сталося на джерелi у 1968 році. Це ексклюзивний i символiчний образ, намальований спецiально для тієї каплицi i має тут особливе значення. Бо кожному нагадує, що це святе мicце – лічильниця, де вилiковуються вiд невилiковного. Вiрою i молитвою. Що ця джерельна вода унiкальна.

Всі ці роки Святе джерело Пречистої Дiви Марії продовжує дивувати людей чудесами. 1 це не вигадки фольклористiв. Говорять освiдченi люди – вчителi Замкiвської школи i мicцевi жителi. У 1986 роцi особливо било джерело, а б’ є воно маленькими фонтанчиками. І на релiгiйнi свята тут були черговi з’ яви у виглядi ікон. У літку того року на свято Пресвятої Євхаристiї, яке в народi називають празником Божого Тiла, iз вiдтiнкiв кольорiв пicку та намулу, iз форми розмiщення пiдземних фонтанiв вималювалася ікона Йосипа з маленьким Ісусом – точно така, яка в цей час висiла над Джерелом. Iншi люди бачили згодом ікону Богородицi.

Пам’ятаю, я тодi з чоловiком iшла селом, як нам розказала про це чудо сусiдка. Ми одразу ж поспiшили до джерела. І дiйсно,  побачили образ. Це можна назвати тiльки чудом. Проте такі видіння були не довго, лише в день свята, згодом замулювалися –
розповідає директор Замкiвської ЗОШ Галина Рудик.

Для школи села Замок джерело Пречистої Дiви з каплицею є особливою святинею. Мicцевi вчителi народилися у цих селах, тому з дитинства пам’ ятають себе поруч з джерелом. “Як пригадую себе з дитинства – так весь час бiля джерела”, – каже вчителька зарубіжної  лiтератури Марiя Нижник. Зараз вона органiзовує влiтку поїздки школярiв до джерела на велосипедах.

Це не тiльки виховна мета, вчителi мають особистий досвiд спiлкування з джерелом. Хтось тут вирic, хтось одужав, до когось прийшло i творче натхнення. Марiя Павлiвна пам’ ятає розповiдi батька Павла Іванця, який у 7-рiчному вiцi прозрiв вiд води джерела. Згодом став головою сільської ради i протягом 1963-1973 років звинувачення та настанови руйнувати пройшли через нього. “Коли у 90- х роках поставили нову каплицю, – говорить Марiя Павлiвна, – ми, вчителi, ще й тодi боялися пiти туди на Лiтургiю.
Педагоги лicом, крадучись, здалеку  спостерiгали за Службою Божою.

Сучасна каплиця будувалася протягом 1989-1990 років. Про дозвiл на таке будiвництво теж не могло бути й мови. Але отець Ярослав Кунинец вдався до хитрощiв проти влади. у реестрашйному документi-дозволi, що подавався на затвердження, спецiально упустили порожнє мicце, де вказувалося село. Було написано лише парафiю.І йшлося нiби про будівництво каплиці у присілку Підзабава. Коли ж в управлiннi у справах релігії здогадалися i взялися за голову, було вже пiзно – документ підписаний. Тодi священнику на зведення каплицi дали мiнiмальний термін, якщо встигне – добре, ні – каплицi не буде. Ярослав Кунинець збирав будматерiали, де тiльки міг. А перед самим завершенням до нього навідалися з управлiння. Щоб уникнути зайвих суперечок i питань, священик переховувався в лiсi. На освячення каплиці з’їхалося 42 священики.

Так доречно пригадуються слова Андрея Шептицького: “Наша
Церква буде знишена, розгромлена большевиками, але ви держiться, не вiдступайте вiд вiри, вiд Церкви. Тяжкий досвiд, який паде на нашу Церкву, є хвилевий. Виджу вiдродження нашої Церкви, вона буде гарнiша, величнiша вiд давньої, та буде обiймати цiлий наш нарiд. Україна двигнеться вiд свого упадку та стане державою могутньою. З’єдиненою, величною, яка буде дорiвнювати iншим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов i згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу. Тiльки треба молитися, щоби Господь Бог i Мати Божа опiкувалися над нашим бiдним народом, який стільки витерпів, i щоби ця опiка Божа тривала вічно”