Джерело спогадів і допомоги.

Джерело спогадів і допомоги.

Говорять священики

«Біля джерела я зрозумів, чого від мене хоче Бог»

Отець Іван Залуцький, настоятель храму Пресвятої Трійці парафії села Велика Вільшаниця, Золочівського району, Львівської області

Що може спонукати людину взятися до будівництва дому? Божого дому. Виявляється, причина може бути трагічною.

Істина “посадити дерево, збудувати дім, виростити сина” сама собою бою постала перед Андрієм Залуцьким, коли виховання сина і будівництво злилося в одну нероздільну мету. Пройшовши особисті батьківські болі за долю хворої дитини, Андрій Залуцький вирішив віддати шану Богові за отриману надію, звівши маленький храм.

Невеличка була каплиця, проста, дерев’яна. Проте у неї було вкладено стільки вдячності Всесильному. Маленький Дім Божий – за сина! – він звів посеред дерев. У лісі села Заглини.

Майбутній отець Іван Залуцький народився у селі Потелич, недалеко від Святого джерела Пречистої Діви Марії. У 18 років став інвалідом І групи – запалення спинного мозку, не міг ходити. Зовсім юний вік – і ніякої надії на майбутнє. Замкнувся у собі. Та по можливості почав відвідувати “Марусю”:

– Я відчував себе покинути, нікому не потрібним і розчарованим. А там, біля джерела, відбувалася моя розмова з Богом, моє покаяння. У тому лісі в мені зародився якийсь духовний вогонь, серед природи відбувалося зцілення духовних ран. Біля потоку я спілкувався з людьми, які так само приходили сюди з останньою надією. Тому джерело супроводжувала сам процес мого зцілення. Моя духовність зародилася там.

Саме біля каплиці з джерелом я зрозумів, чого від мене хоче Бог. Звідти розпочалося моє священиче життя. Це місце мого покликання, воно підтримувало мене морально. Адже коли я твердо вирішив присвятити своє життя Богові, випробування продовжувалися. Я дев’ять років не міг вступити до семінарії. І саме “Маруся” давала мені наснагу і підтримку.

 

Святе джерело Пречистої Діви Марії непохитна реліквія Церкви. Вода чудотворна. Знаю, що навіть пісок з нього відсилали люди за кордон своїм родичам. Місце там настільки намолене, що Дух Святий наповняє воду і пісок джерела лікувальними властивостями та лікує людські рани. Там найкраще відчуваєш свою єдність з Богом. Тільки ти і Бог. Кожна молитва така особлива!

Ще тоді, побачивши, як син перестав бути замкнутим у собі, як у нього з’являється надія на життя, батько майбутнього священика сам змайстрував на власному подвір’ї каплицю. Разом з селянами Заглини поставив її біля джерела у 1976 році. Згодом вона була спалена радянськими вандалами.

Ставши священиком у селі Велика Вільшаниця, о. Іван здійснив разом з місцевими жителями перше паломництво до Святого джерела. З дитячим хором у 1991 році він офіційно відправив у Заглині першу греко- католицьку відправу. Зараз щороку приїжджає сюди і з паломниками, і з родиною.

Тут отримав надію на життя

Парох храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова Мирослав Солтис.

Я хочу запитати вас якою ви бачите безмежну тугу? Ту, яка судорожно стискає ваше серце і годинами не відпускає. Вона рве вас зсередини залізними зубами. У приступах якої світ здається чорною норою, глухим кутом, а ви – втіленням самотності сотень самотніх людей. Як можна передати страх, страх
власного безсилля, нездатності себе захистити і допомогти собі? Скільки тонн чорної фарби треба мати, щоб намалювати картину своєї безпросвітної туги?  Не уявляєте? А є люди, які це знають.

“Чи була у вас така депресія, коли ..” – запитав Мирослав Солтис і, не доказавши та не чекаючи відповіді на риторичне запитання, почав свою моторошну історію зцілення, зцілення душевного.otc_1

Про отця Мирослава можна було б написати окрему повість, яка б тримала вас у нервовому напруженні протягом усієї розповіді. Саме непересічне і частково трагічне життя повернуло його згодом знову до Джерела Пречистої Діви.

Його сім’я проживала в селах Равщини, доки не була вивезена в Сибір. Після повернення у 1955 році поселилася у присілку Підшарках за Дубрівкою. До Святого джерела Пречистої Діви Марії було дуже близько – перейти через гірку. Малим хлопчиком Миро-
слав часто бігав до нього разом з братом підмести там, прибрати. Пригадує, що тоді незрілою дитячою свідомістю не розумів, чому люди завжди удосвіта до сходу сонця приходять туди, щоб набрати води і піску.

Доросле життя закинуло Мирослава до Львова. Став священиком. Життєві випробування продовжувались і в громадсько-духовній діяльності, і в особистому житті, яке ніяк не можна було назвати легким. Постійні погрози, тяжко хвора дружина, втрата ненароджених дітей …

І чого ще бракує, щоб відчути абсолютне розчарування, розпуку і безнадію ?. У 1998 році лікарі поставили йому діагноз канцерома гортані. Невже кінець?.

Хіміотерапію проходив у Римі, звертався до святих отців, їздив у Почаїв, Раковець, серед інших поїздок вирішив відвідати і рідне з далекого дитинства джерело в Заглині.

Приїхав сюди змучений вже трьохлітньою хворобою. Із ваги тіла 89 кілограмів залишилося лише 52. Надії вже практично не було … У цій безпросвітній тузі, пригадує, впав на коліна просто у воду джерела і молився. Скільки це тривало, не пам’ятає. Але тільки тоді, наодинці з Богом і природою, о. Мирослав повірив у життя. Повірив, що не все ще втрачено:

Я клякнув у воду і домолювався до безпам’яті. Мене ніби отверезило. Я перестав боятися. Я не зцілився тілесно.
Лікуюся і досі. Але знаю, що
з такою хворобою не живуть. А я живу. Своїм життям і тим, що продовжую служити і працювати, бажанням і далі чогось добиватися я завдячую тільки отцю Вороновському і джерелу в Заглині.

І ще один випадок пригадує о. Мирослав. Саме тоді, коли він приїхав на батьківщину, у Рава-Руській районній лікарні після перенесеного інсульту лежала теща його брата Агафія Іщук з присілка Ниви. Мирослав поїхав відвідати її. Але жінка вже втратила мову. Почала щось малювати йому пальцем, на солодких вафлях написала ледь зрозумілі слова: “пісок “, “вода” і велику літеру “М” – далі не вистачило сили дописати. Жестами намалювала коло, ніби сонце, і перекреслила його. Зрозуміти, чого хоче хвора, не міг. Лише місцеві жінки, що лежали у тій же палаті, здогадалися: вона
хоче, щоб до сходу сонця взяли піску і води з “Марусі” та привезли їй. Мирослав виконав це прохання і відбув до Львова. Не знає, чи допомогло їй саме це, чи щось інше, але через два тижні отримав звістку, що Агафія повернулася з лікарні, може говорити і рухатись.

– Можна мати віру, умовно кажучи, як горошину. Але тверду. І сказати горі зрушитись вона зрушиться. За принципом “всі йдуть і я піду” не варто звертатися до джерела і сподіватися на поміч. Було багато всяких видінь, чудес у різних куточках, але потроху вони затихли, бо не підтвердились. А в Заглину люди ідуть століттями. Це так само, як і церква наша вижила після десятиліть комуністичного режиму чи не чудо? “Маруся” для мене це джерело любові, джерело спогадів, джерело допомоги.

Джерело кличе на батьківщину

Ієрм. Чину Найсвятішого Ізбавителя Петро Сало, м. Тернопіль.

Хто би міг подумати, що хлопчик із с. Замку, який у 80-х роках прибігав до Святого джерела разом з однолітками з м’ячем у руках після гри у футбол на сільському стадіоні, прийде сюди через багато років з хрестом та приведе зі собою численних паломників і ченців.

– Бог реалізує свої задуми поступово, – говорить о. Петро Сало ЧНІ, пригaдyючи цей епізод зі свого дитинства та подальше життя. – Коли я пішов у монастир, мене не покидала ідея влаштувати молодіжний фестиваль у селі Замок, вона не давала мені спокою десять років. Згодом Бог змінив мою думку організувати прощу до Святotc_2ого джерела, і я почав за це молитися. І перша така праща відбулася у травні 2006 року. Вона справді була пам’ятною, люди, а їх зібралося тоді близько трьох тисяч, отримали грандіозні враження від перебування біля джерела протягом дводенної прощі,  зокрема в час нічних чувань, відчувалося неймовірне духовне піднесення від спільної молитви до Заглинської Божої Матері.

Це сколихнуло і мене, тому одразу, коли повернувся у Тернопіль, я захопився ідеєю створення ікони Заглинської Божої Матері, хотів освятити хресну дорогу біля джерела, розбудувати, розширити цей Божий куточок. З’являлися нові ідеї, а разом з тим однодумці і Божа допомога.

Волею Божою саме в Заглині Богородиця має прославитись у третьому тисячолітті, тут привернути до Себе людей, а насамперед молодь. Частково Бог провадив це руками о. Петра. Він привіз сюди молодь та представників монашого чину з Тернополя, долу-
чився до спільної роботи тих людей, які вже опікувалися святим джерелом, меценатів. Хоча сам отець про це не говорить, мабуть, Святе джерело призвало його ще тоді, коли став перед вибором: бути одруженим священиком чи ченцем.

– 16 липня 1990 року вночі я чітко чув чийсь голос тричі, який говорив мені: “Лишай усе і йди в монастир”. Я припав до нічного вікна, страху не було, а вибір був зроблений, розповідає отець.

І хоча видіння тоді не стосувалося Святого джерела, можливо, це якраз був той перший крок до створення духовного центру “Заглина”. Спочатку покликання, далі – проща з його ініціативи, ікона, надання святому місцю в Заглині юридичного статусу Марійського духовного центру і т. д.

– Найбільше відчуваю присутність Божої Матері, коли все це робиться. Це спільна робота духовенства, меценатів, спонсорів – якимось неймовірним чином Бог зводить нас, спільна робота багатьох, як і спільною має бути наша молитва.

Приносьте сюди свої труднощі. Можливо, Бог замислив допомогти вам саме тут. І не розчаровуйтесь. Бог реалізовує свої плани  nоступово.

“Радий, що мав можливість служити біля каплиці цього джерела”

о. Іван Іваничко, парох церкви Святого Юрія у м. Раві-Руській

– При церкві Святого Успіння Пресвятої Богородиці у селі Монастирку я служив з 1970 по 1978 рік. Розумію, що факту об’яви сьогодні довести не можна. Але якщо ще здавна на це джерело хтось звернув увагу, і протягом століть сюди приходять люди значить воно не таке як інші.

Якщо відаємо щось точно це знання, а тут мусить бути віра. Були атеїсти, що знали Біблію майже напам’ять, але ж не вірили. Ми не можемо точно знати, що відбулося на тому місці три століття тому, але людей приводить туди саме віра.

Хочу відзначити, що смак тієї води незвичайний. П’єш – і хочеться ще, п’єш таку холодну – і не застуджуєшся. Вона роками зберігається у збанках в оселях наших християн і залишається свіжою. Це чудо. Чув, вона особливо впливає на покращення роботи шлункового тракту.

Я особисто мандрівником не є, до інших цілющих джерел не їздив. Але радий, що мав можливість служити біля каплиці цього джерела. Неодноразово приходив туди і з сім’єю, правив там такий собі маленький сімейний молебень.

Для чого Бог посилає на землю Божу Матір і дає такі джерела? Для обнови віри, для добра людей. Якщо дух людей занепадає, таким способом Бог може впливати на відродження. Всевишній послуговується матерією, такими земними явищами, бо ми маємо з матеріальним світом найбільше контактів.

Але кожен має свободу волі і свободу вибору. Ніхто не може нікого змусити вірити, приходити, молитись. Тільки за власним покликом віри! Знаємо із біблійної оповіді, як батько не міг позбавити дорослого сина свободи вибору Але той сам мусив усе усвідомити і навернутися. Так і наш Небесний Батько дає нам можливість через різноманітні життєві труднощі навертатися до Нього, до Його Матері, до Церкви, святих місць і в цьому випадку до джерела.
Через свій особистий пережитий життєвий досвід людина вірить у силу тієї святої води.

Святе джерело Пречистої Діви Марії дуже відоме. А головне – воно щиро пов ‘язане  з людьми, згущує, єднає їх.

Якщо бувають чудеса

Розповідає о. Василь Дацків, настоятель церкви Воскресіння
Христового у Старому Селі:

– … Треба вірити у силу молитви на тому місці. Якщо людина ставить за мету, йдучи сюди, що йде до Небесного лікаря вона завжди отримає те, що просить.

Я особисто є свідком двох невипадкових зцілень водою джерела Пречистої Діви Марії. Моя дружина Марія у 1998 році захворіла на печінку. Наша сім’я не дуже люotc_3
бить вдаватися до лікарів. Марія щороку перебуває на Службі Божій біля джерела у день празника. але того року вона приїхала сюди
з визначеною ціллю вилікуватись.
Тобто тоді вона особливо молилася над тою водою … 1 болі справді
відійшли, до сьогодні вона більше не скаржиться на печінку.

Ще більш промовистий приклад стався з її мамою моєю тещею. Працюючи по господарству, вона на січкарні потрошила собі чотири пальці однієї руки. Ми одразу відвезли її у Рава-Руську районну лікарню, де лікарі сказали відрізати їх. Мама Софія
Яцків
не дозволила цього зробити. У такому разі треба було їхати по дуже рідкісні препарати у Польщу. Я особисто їх дістав. Проте із трьох уколів Софія отримала лише один, замість інших медики ввели звичайну воду, взявши дорогі ліки собі. Як не прикро, але у нашій вітчизняній медицині таке буває …

Ситуація ставала критичною, було видно, що ампутації не минути. Наближався празник Положення Пояса Пресвятої Богородиці. у цей день я зазвичай мав правити Службу біля джерела. Перед тим я спеціально поїхав у Рава-Руську лікарню і забрав маму. Вона вже сподівалась тільки на Матір Божу. Протягом усієї Служби Божої теща сиділа біля джерела і полокала скалічену руку у воді. Після відправи я знову відвіз її до лікарні. Наступного дня на ранковому огляді хірург помітив, що мамині пальці мають зовсім інший, значно кращий вигляд і поцікавився, що вона робила. Через кілька днів Софію виписали з лікарні, і до кінця життя вона вільно володіла пальцями.

То якесь чудо! .. Дійсно чудо!

Тут вибрав собі храм – храм затишку

Прот. Василь Луцишин, священик Церкви Успення Божої Матері
(м. Львів, вул. Руська).

Авто вони залишили десь у лісі, і таємними стежками паламар провів отця до Святого джерела. Це було у ті далекі часи 80-х, коли за кожним кроком стежили.Тоді отець Василь Луцишин вперше побував на “Марусі”.

А зустріти о. Василя біля Святого джерела Пречистої Діви Марії у 2006-му було цілковитою несподіванкою. Близько 15 років тому він залишив парафію у сусідньому селі Липник і його перевели
служити до Львова, де став ректором Духовної Семінарії  УАПЦ, більше не відвідував ці села. Та насправді весь цей час він продовжує приїжджати у Жовківський район, але тепер у ліси Монастирка – до Святого джерела.

Відслуживши Службу Божу в одній із найбільших львівських церков і відчитавши лекції студентам, їде в 3аглину. Що притягує його туди? Чому після стін цього величезного храму Успення, минаючи географічно ближчі святині Львова та області, він поспішає у Монастирок? Адже навіть тоді, будучи священиком неподалotc_4ік, він приїжджав у це місце лише на празники 13 вересня. Час і зрілість змушують по-іншому дивитися на світ, вибирати в ньому оригінальне:

– Я реально відчуваю тут духовний затишок. Кожна людина сама собі вибирає Храм той, де їй хочеться перебувати. Адже чого ми в житті найбільше хочемо? Комфорту тілесного і духовного.

До того ж, існують місця скупчення енергії позитивної або негативної. Мені здається, це саме те одне з не багатьох місць планети, яке можна назвати згустком доброти і благодаті. Адже невипадково саме на це місце вказала Сама Богородиця. Не дарма також, мені здається, у Заглині знаходиться і nсихо-неврологічний диспансер. Видно, Богоматір хотіла опікуватися тими  хворими людьми. На землі є тільки вибрані куточки, де з’являлася Ця Особистість.

Зараз тут багато людей, коли б не приїхав. Особливо Джерело притягує до себе молодь доступністю і простотою. Сьогодні бачив біля “Марусі” зовсім юних хлопчаків, що приїхали на скутерах. Приємно було за ними спостерігати. У житті мають, певно, у всьому достаток. Та ось цього затишку бракує і їм. Бешкетники ніби перетворилися тут, стали спокійними і зовсім дитячими.

Я би назвав це відвідинами людьми Бога. І поки те місце є таким доступним для всіх у цьому його подвійна принада. Як тільки мені стає тривожно хочеться саме сюди. Тут знаходжу відповідін на усі свої питання.